СИВА ІСТОРІЯ

На крутому високому лівому березі Прута здалеку видно сріблясті куполи церков, гордо здійняті шпиль і будівлі міської ратуші. Це — древнє покутське місто Снятин. Перша письмова згадка про нього в історичних хроніках датована 1158 роком. Одне з найдавніших в Галицькому князівстві міст названо ім'ям власника воєводи Костянтина Сірославича, відомого воєначальника і впливового боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла, який в літописі іменується як КСНЯТИН, КОСТЯНТИН. Ім'я воєводи тепер носить одна з найдовших і найгарніших вулиць міста. В 1448 році місто дістало Магдебурзьке право. З того часу Снятин стає великим прикордонним містом і стратегічним центром, звідки польська шляхта вирушила в походи на Молдавію. Пращури неодноразово бачили в місті господаря сусідньої Молдавії Олександра, який присягав тут на вірність Ягайлу як королівський васал. Під час перебраний в Снятині король зустрівся з послами грецького імператора Палеолога та Константинопольського патріарха, які просили допомогти місту Константинополю хлібом, де тоді лютував голод. Із Снятина в Константинополь через порт Хаджибей /тепер Одеса/ по Чорному морю було відправлено зерно. Господар Молдавії Степан Великий у 1476 році, зазнавши поразки від турків, теж звернувся по допомогу до польського короля. У Снятині він зібрав своїх воїнів, дістав підмогу від короля і виступив знову проти турків. В місті швидко розвивалися такі ремесла як бондарство, кравецтво, шевство, кушнірство. Тут щороку влаштовували свої ярмарки, де збували продукцію ремісники, селяни і шляхта. Так було в мирні часи. А часи лихоліття?.. Чого тільки не пережила земля Снятинщини, як і все наше Прикарпаття та багатостраждальна Україна.Ось лише декілька фактів трагізму народу в нашій історії. В 1524 році 500 турецьких яничарів перейшли Дністер і пограбували місто разом з іншими населеними пунктами Покуття. В 1532 році його спалили війська господаря Молдавії. З 1590 до 1648 року татари вчинили 29 набігів на Снятин, при цьому 5 разів місто підпалювали. У 1456 році снятинці брали участь в антифеодальних виступах селян Північної Молдавії, якими керував Лев. В 1490 році тут розгорілося одне з перших на Україні антифеодальних повстань під проводом Івана Мухи. Під час походу Богдана Хмельницького в 1648 році проти польської шляхти на околицях Снятина діяли загони Леся Березовського, Микити Горбачика та Григорія Угорницького. В 1656 році повстанці штурмом здобули фортецю в Снятині, перебили шляхетський гарнізон, зруйнували щойно збудований замок, створили серйозну загрозу опорним пунктам шляхти. Революція 1848 року в країнах Європи призвела до скасування панщини. Настав новий історичний етап у розвитку господарства і духовного пробудження краю. По селах і містах з нагоди скасування панщини насипали могили, ставили хрести. День скасування панщини народ назвав „Пам'яткою". В цей день працювали на полі і вдома лише до обіду, а після сходилися всі до могили чи хреста, де влаштовували розваги — грали музики, люди веселилися, танцювали, зустрічалися з рідними і знайомими. У народі зростало бажання відстояти свою честь і національну гідність, мати право на мову, на навчання молоді в школах. Такі питання часто вирішували на мітингах і народних віче. Так, на Віче в Снятині, що відбулося 27 лютого 1892 року, прибуло більш як 2 тисячі чоловік. Промовці Г. Запаринюк, Л. Мардаревич та інші говорили, що „на нашу бідноту перший лік є розширення прав політичних... Найбідніший у нас найбільше платить. Колена річ є оподаткована — і хата, і сіль, і тютюн, і м'ясо... ДЛЯ ТОГО найсправедливішим було б щоб всі, хто досяг 20-літнього віку мали однакове право голосування." Учасники віча вимагали поліпшення існуючого навчання, зниження цін на сіль, скасування шарварків, запровадження української мови в діловодстві сільських органів влади. На віче виступали Іван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Михайло Павлик. Великий Каменяр виступав 5 разів з найважливіших питань порядку денного. Щодо розвитку освіти І.Я.Франко запропонував записати в резолюції так: „В справах шкіл народних Снятинське віче заявляє, що шкіл народних в нашім краї є замало; що ті школи не можуть помістити в собі обов'язкових до науки дітей; що для тих шкіл є замало відповідно спосібних вчителів; що плата вчителів взагалі занизька; що становище вчителів народних є занадто залежним; план науки є невідповідним потребам людності; що по селах і містечках брак інструкцій, з котрих би молодіж по укінченню шкіл черпала дальшу освіту". Селянин Іван Сандуляк із Карлова на цьому ж вічі розповів, що за несплату податків забирають останній кожух. Цей виступ послужив Іванові Франку темою для оповідання „Історія кожуха". У липні 1875 року до Снятина в складі західноукраїнського театру „Руська бесіда" майже на місяць приїхав Михайло Кропивницький. Жителі мали нагоду бачити батька українського театру в п'єсах Григорія Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченка та інших українських письменників. У березні 1881 року Теофіл Кобринський заснував Снятинську українську міську читальню, яку в 1893 році було реорганізовано у філію товариства „Просвіта". Початок XX століття — епоха світових воєн, національного пробудження і боротьби за свою незалежність. „Завальська січ" 1900 p., що стала праобразом створення Січового Стрілецтва, пам'ятники Т.Г.Шевченку на честь столітнього ювілею від дня народження. У 1903 р. для землі Снятинської небуденна подія - покутяни тепло і гостинного вітали основоположника української музичної культури — Миколу Віталійовича Лисенка. Вони вручили гостеві вінок з колосків покутської пшениці і польових квітів. Багато щирих і зворушливих слів сказав тоді М.В.Лисенко людям, заохочуючи їх до праці, до знання, а головне — закликав любити пісню, щоб вона несла розраду, щастя, і кликала на боротьбу із ненависними поневолювачами. І вже незабаром — Перша світова війна і проголошення ЗУНР, об'єднання із Східною Україною і гіркота поразки. Друга світова війна і створення ОУН-УПА. Репресії тоталітарної системи — суди, розстріли, виселення, концтабори, політичні еміграції. Все витерпів народ і прийшов, волею Бога, 24 серпня 1991 року до незалежної молодої держави, ім'я якій — Україна.