Живучість — від кореня до крони
Іван Остафійчук - лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка 2007 року

На здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка Графіка і малярство львівського художника Івана Остафійчука — самобутній взірець національної живучості» в мистецтві. Цей феномен став підставою для висунення його робіт на здобуття Шевченківської премії. Іван Остафійчук виростав на життєдайному культурному грунті Гуцульщини і Покуття. Там «час рікою пливе» і водночас зупиняється, щоб дати художникові змогу зосередитись, витворити борозну для власного міфу. Навчався живописець у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (1957—1960 pp.). Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1960—1965 pp.). Його формувало мистецьке середовище Львова, де центрами тяжіння були знамениті Роман Сельський, Карл Звіринський, Ярослава Музика, Леопольд Левицький. За лицарську вірність ідеалам шістдесятників доводилося розплачуватися. Бо для радянської ідеології самобутність етнокультурних виявів видавалася ворожою. Із статті кандидата мистецтвознавства Романа Яціва: «Ще замолоду, занурившись у глибинні пласти Василя Стефаника, художник відчув можливості конструювання словом «картин життя»: кілька штрихів — і постає життєва сцена... Подібними рисами наділені й деякі графічні композиції Івана Остафійчука другої половини 60-х років. Етапною працею кінця 1970-х стає великий цикл монотипій за мотивами українських народних пісень — одна з вершин української графіки другої половини XX століття. 1980 року хуложник отримав золоту медаль престижного бієнале графічного мистецтва у Брно (Чехословаччина). ЙОМУ ЗАМОВЛЯЮТЬ ілюстрації ло книг Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Івана Драча. А вже у 90-х роках митець обирає увесь свій життєвий та професійний досвід, шоб націлитися на нові масштабні задуми. Такими стали цикли й міні-цикли графіки та малярства кінця 199()-х початку 2000-х років: «Моя Україна» (понад 60 графічних аркушів), «Час», «Камінь», «Коло», «Рецидив», «Подорож до Батурина» «Бойківська сага»... Ці й інші цикли Івана Остафійчука 2000-х років є ХВИЛЮЮЧИМ документом часу». Художник Іван Остафійчук сповна повертає синівські борги. Нині вже про нього кажуть як про одну із знакових постатей, шо формує мистецьке середовище Львова (і не лише Львова), репрезентує "національну живучість» на обраній стезі. Його виставки експонувалися у більш як 60 країнах світу. Він подарував 650 робіт Національному музею у Львові. 250 Львівській галереї мистецтв. Його твори експонуються в Національному художньому музеї, у Третьяковській галереї, зберігаються в численних приватних колекціях у Канаді, США, державах Європи, Із щедрого врожаю на власній мистецькій ниві збирає елітні зерна, щоб знову й знову засівати свою борозну... Оксана TEЛЕНЧІ

Щедрий дарунок Івана Остафійчука

Відомий Львівський художник народився 28 липня 1940 року в с.Тростянець Снятинського району. Фахову освіту почав здобувати, навчаючись у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (1957-1960 p. p.). А далі було навчання у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1960-1966 p.p.). Тепер - це Львівська академія мистецтв. З 1966-го його твори експонуються на виставках в Україні, Франції, Німеччині, Італії. Митець був відзначений кількома нагородами, серед яких золота медаль графічного мистецтва у м. Брно (1980 р. Чехословаччина). У 1987-92 р.р. проживав за кордоном: спочатку у Югославії, згодом у Канаді. В цей час були персональні виставки в Едмонтоні, Оттаві, Монреалі, Торонто, Клевленді, Рочестері, Лос-Анжелесі, Чикаго. Нью-Йорку. Творчість Івана Остафійчука є явищем глибинним і тонким, своєрідним і цільним у своїй змінності та самобутньому розвитку. Живописні твори, графічні аркуші І. Остафійчука відзначаються майстерністю. Вони широко охоплюють мистецькі явища, неординарно і яскраво інтерпретують події та явища життя в різних його проявах, в багатстві їх поєднання. У творах І. Остафійчука тема та ідея розкривається в індивідуальному її баченні, особистому сприйнятті митця. Ця тенденція простежується і в останніх творах, зокрема, тих, що виконані в техніці акварелі: «Перун», «Червона рута», «Гриби і квіти», «Між хмарами» Світ митця близький поезії та музиці з їх культом прекрасного. На полотнах митця трепетно і проникливо звучить мелодія кольору. На аркушах Івана Остафійчука — повна життєвих соків палітра, енергійна напруга переливів колористичної гами, ретельно підібрані об'єкти зображень набувають ознак небуденності, незвичайності. Художник талановито розкриває і підкреслює їх істинні чари, добиваючись при цьому жвавості і змінності ритму зображення, експресивної виразності образу. Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника у Русові експонує кілька цікавих графічних робіт Івана Остафійчука. Художник один із перших відгукнувся на пропозицію музейників-касіянівців переобладнати п'ятий зал музею із «Зали робіт учнів В. Касіяна» у «Зал робіт учнів та земляків В. Касіяна». Він подарував музеєві чотири свої роботи. А саме: лінорити «Аркан» 1965 р (яким ілюстрована ця замітка); «Музики» 1968 p., офорт «Довбуш» 1973 p., автодрук на слова української пісні «Ой, піду я в ліс по дрова» 1978 р. В найближчий час, подаровані роботи будуть експонуватися у змінній частині експозиції музею В. Касіяна. Шановні снятинці, на зас чекає чарівність зустрічі з прекрасним. Тож зустріньмося в залах нашого музею. Володимир МИХАЛЬЧУК, науковий працівник музею Василя Касіяна Голос Покуття, 11-18травня, 2006р., №20,