Більша частина владоможців Снятина була польського походження. Навіть в той час, коли місто входило до складу Австрійської імперії, всі керівні посади займала польська шляхта. Серед польського населення міста був і бідний прошарок. За кілька століть проживання у цих краях багато з них одружувалися з українцями й вірменами, їх доля, як і багатьох інших меншин, що проживали у Снятині, склалася трагічно.

Ксаверій Мрочко у книзі "Снятинщина. Причинки до крайової етнографії " (1897) у розділі "Населення" зазначає, що на Снятинщині проживає 4797 чол. (6,4 відсотка) населення римо-католицького вірування, тобто поляків. В мирі й злагоді жили поляки й українці аж до початку Другої світової війни. Військові дії, що розпочалися першого вересня 1939 року, сколихнули світ.

Змінили вони і життя поляків у Снятині. Колишня жителька міста п. Станіслава Завадська залишила спогади про зміни, яких поляки у 40-50-х роках XX століття. Вона згадує про те, що восени 1939 року молодші поляки почали масово і поодинці втікати через румунський кордон. Не всім щастило, були випадки, коли втеча закінчувалася трагічно.

На початку 1940 року польські родини почали вивозити до Сибіру. В основному вивозили сім'ї офіцерів, тих, у кого був хтось за кордоном або перебував на нелегальному становищі. В числі перших зі Снятина були вивезені Адамовський, Афтарчукові, Бєлеці, Нікосевичеві, Станкевичова, Лящинська, Міхлові, Філіповічова та ін. "Цього ж року, - згадує С.Завадська, - у квітні був відправлений другий транспорт в Сибір, а з початку 1941 року — третій". Багато польських родин, налякані тими подіями, чекали своєї черги і про всяк випадок спаковували речі. За спогадами С.Завадської, у той час відбувалися арешти і поодиноких осіб, яких забирали в Коломию або до Станіслава, а згодом вивозили. За підпільну діяльність були арештовані і вивезені Марія Беньковська, Броніслава Сом'як, Казимира Паймел.

Чимало польських родин, що були біднішими, не покидали Снятина. Вони пережили тут німецьку окупацію, а після закічення війни їх примусово переселяли до Польщі. Із залізничної станції 26 серпня, 23 вересня і 5 листопада 1945 року відправлено чотири ешелони переселенців. Останні виїхали 1 червня 1946 року. Вони повезли з собою образ Божої Матері Снятинської, який забрали із свого парафіального костела, що 13 травня 1946 року був закритий. Зараз цей образ зберігається у місті Бжег Дальний. Зрідка поляки навідуються до свого костелу в Снятині, який знову відкрив свої двері 22 травня 1993 року.

Невеличке містечко розвивалося під впливом різних культур: польської, вірменської, німецької і єврейської. Це залишило свій відбиток в архітектурі, світобаченні й духовності його жителів.

Щодо розвитку духовності на Снятинщині варто зауважити, що люди тут побожні. До всякої справи бралися з Божим словом на устах. Не випадково з давніх часів традиційно з чотирьох сторін поселення встановлювали хрести - обереги. Це були дерев'яні, а згодом кам'яні хрести, які в давнину називали фігурами.

З боку Завалля через сіножаті біг чумацький шлях — через долину Микулинець і простягався його північною стороною на Будилів. Ходили тим шляхом чумаки. Не один раз вони зупинялися біля річки, щоб перепочити. Може, саме від них перейняли тут пісні про чумакування. Ще недавно старенькі бабки наспівували пісню:

Ой чумаче, чумаче,
Життя твоє собаче.
Звідки ти так слізна йдеш,
Своїх чумаків ведеш?

Доля чумаків часто складалася трагічно. У дорозі вони гинули від різних хворіб. Тіло померлого додому не везли, бо далека дорога була. Ховали біля шляху і ставили хрест. Через деякий час на тому місці виростала капличка. Так з'явилися перші каплиці, де кожний подорожній міг помолитися.

Якщо говорити про найстаріші церкви на теренах міста, то варто згадати переказ, у якому йдеться про те, що Снятин стоїть на руїнах храму святої Терезії. А ще згадують, що за Потоком був жіночий монастир, до якого були прокладені підземні ходи. Можливо, це далекий відгомін історії. Хтозна, може, і в розповідях завальчан є частка правди в тому, що спочатку місто стояло на рівнині між Черемошем і Прутом і тільки перші напади татарів зігнали їх на стрімкий горб. Жителі забрали із собою і маленьку дерев'яну церковцю. Такі церкви будували тоді у всіх поселеннях.

До наших днів збереглися церкви, побудовані більше ста років тому в передмістях Снятина. Чеський мандрівник К.В.Запп, який відвідав Україну в 1830 році, писав: "Архітектурний стиль русинських селянських церков, найчастіше дерев'яних, є оригінальний і дуже мальовничий. Дерев'яні церкви бувають твором простих теслів, котрі також чимало прикладають руки до різьбарського мистецтва..." Більшість із тих давніх українських церков не збереглася. А ті, що вціліли - жива пам'ятка давньої культури. Про такі дерев'яні споруди М.Гоголь писав: "Архітектура - теж літопис світу. Вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази, і коли вже ніщо не говорить про загиблий народ."

Крім українських церков, були в місті вірменські та польські костели, німецька кірха й єврейські божниці. Національна меншина була заможнішою, тому будувала кам'яні храми. Українська громада Снятина з прадавніх часів гуртувалася довкола своїх церков. Убогі мешканці снятинських передмість будували свої святині за найкращими зразками народної архітектури і всіляко оберігали прабатьківську культуру. Гуртуючись навколо своїх храмів, вони відстоювали священні права на свою мову, релігію, побут і культуру.