Здавна у Снятині й околицях одним з розвинених ремесел було ковальство. Українських ковалів, серед яких були Ісидор Симуляк, Ляшкевич, Радевич, поступово витіснили майстри, що прибули з Німеччини. Великою популярністю користувались ковалі німецького походження: Нерпас, Гергезаймер, Вебер, Коп та інші. У Снятині було навіть створено ковальську школу.

Про існування в Снятині "різниці", "бойні" засвідчує документ, який в 1469 році надіслав воєвода міста Мужило польському королю, де писав, що у Снятині є 6 різників. Сучасне приміщення бойні побудовано за часів правління бургомістра Титуса Немчевського - (1892-1910). Ветеринарний нагляд в той час здійснювали повітові лікарі Стефан Янович (1880р.), у 900-х роках - Володимир Добрянський.

Торгівлю в Снятині з найдавніших часів розвивали євреї. На схематичній карті краєзнавця Михайла Бажанського позначено старий і новий єврейські цвинтарі, а в книзі "Краса Снятинщини" він пише, що "перші відомості про жидівських поселенців в місті Снятин маємо із листа воєводи Мужила до польського короля з 1469 року, в якому він пише, що в Снятині є 10 жидів. Ймовірно, це були купці чи дрібні торгівці, що приїздили на славні снятинські ярмарки. Як пишуть історики, в ХІУ-ХУІ ст. на західноукраїнських землях виникли численні єврейські громади. Вони розвивали торгівлю різними товарами, в т.ч. й алкогольними напоями, були орендарями. У XVII столітті багато євреїв винищено під час , селянсько-козацьких повстань та українсько-польської війни. Як свідчили писемні пам'ятки, в 1570 році євреї проживали в 11 будинках, а після перепису населення в 1765 р. було зареєстровано 229 Євреїв у місті, а в Снятинському повіті - 1111. Згідно зі "Словником географічним", в 1880 р. в Снятині оселилося 4063 чол. єврейської національності. У 1890 р. їх кількість складала 12,2 відсотка від всього населення.

4 У 1914 році, коли розпочалася Перша світова війна, єврейського населення побільшало за рахунок біженців з м. Чорткова, які тікали від російських військ, що наступали. На той час уже було сформовано компактне розселення єврейських родин вздовж вулиці Головної та прилеглих до неї вулиць. Багатші євреї побудували знаний і сьогодні торговий ряд, де на нижніх поверхах розташувались магазини, фризієрні, кравецькі майстерні. Окремі з них давав своїх дітей вчитися у вищі школи.

Одним з перших адвокатів у Снятині був єврей Маркузсон. Знали в місті й родину адвокатів Гольдштавб, яка проживала навпроти будинку Марка Черемшини. Були й інші адвокати - Блюмер, Айзнер, які займалися правничими справами.

В пам'яті жителів міста збереглися прізвища євреїв, які працювали вчителями: Амайзен, Ерліх, Сандек, Штоль, Бас, Лігман, Аарон,: Гантель Нусбавлі та інші. У 30-х роках минулого століття повітовим лікарем був Г.Бергрін, лікарями працювали Лібляйн і Кантер. Власникрм єдиної друкарні в Снятині був єврей австрійського походження Л.Погорілес. Навпроти української міщанської читальні (нині кінотеатр ім. І.Франка) мав книгарню й антикварний магазин Бірман. Він торгував і шкільним приладдям. Єврей Гольдшмідт був власником годинникової майстерні і одночасно торгував годинниками.

Євреї намагалися вписатися в українське життя міста. Не випадково перукар Грубер та фотограф Рудольф Шерф відраховували зі своїх заробітків один відсоток на "Рідну школу". Фотограф І. Шміцлер ще до першої світової війни мав штамп з написом українською мовою. Багатими купцями у Снятині були Мошко Крайслер і Ліндер. Діти євреїв вчилися у школі імені барона де Гірша, побудованій перед Першою світовою війною (нині це зубопротезна поліклініка біля пошти). У цій школі діти вивчали і польську мову. Вони легко спілкувалися з українцями й поляками, як і їхні батьки.

У XX столітті євреї мали свої політичні організації. Вони побудували також свої духовні заклади, клуб. Під час Другої світової війни німці створили для євреїв гетто і масово винищили в хащі села Потічок. Декілька родин, які вціліли, проживали в Снятині недовго. Згодом вони виїхали до Ізраїлю. Час, коли євреї проживали в Снятині, наклав свій відбиток на архітектуру міста, на життя українців того періоду.

З найдавніших часів у Снятині проживали й поляки. Цікаво, що більшість з них, шляхта, дбала про те, щоб тут, у прикордонному місті справно збиралося мито. 1578 року король видає таке доручення Пйотрові Стриковському, пізніше - Жигмонту Блажовському. В 1598 році доручає старості, «щоб від усіх людей-купців, які готівкою вивозять гроші за границю, побирав на митниці від 10 зл. по 6 гр. продовж 10 років, уживаючи зібрані гроші на мурування замку».

25 березня 1618 р. Жигмонт III звільняє міщан від податків у зв'язку з тим, що воно, як прикордонне, дбає про захист держави. З 1628 року польським урядом надано пільги на 15 років всім хто заселявся в місті.

В 1633 р. виникла потреба негайно направити фортифікації міста. З цією метою зобов'язано збирати на ту ціль "побирання мита від чужоземних купців" Українці, в основному ремісники й землероби, високих постів не займали, та й особливих пільг не мали. В 1647 році снятинський староста Пйотр Потоцький одержує право видавати староство на винайм.

Від 1448 року, коли місто одержало Магдебурзьке право, керували містом війти, за Австрії - бургомістри. До 1867 року, Снятин має "бурмистрів" (посадників), які належали до Львівської губернії. З 1867 року місто одержує автономію. Першим вибраним бургомістром Снятина був Марцелі Нємчевський, який був призначений ще. 1856 року, а в 1867 році одержав право бути бургомістром "до смерті" (помер в 1870 р.). Його наступниками були Юстин Зубрицький (1871-1876), Маврикій Побуч-Нєментовскі (1877-1891), Тит Нємчевскі. Про останнього можна сказати, що він був будівничим. За його правління будувалися снятинська ратуша, жіноча школа (1895), (тепер сільськогосподарський технікум), бойня, реальна школа (1907), будинок староства, розбудовується сітка "хідників" (тротуарів), здійснюється водопостачання міста (1913) У той час частково проведено каналізацію, оголошено конкурс на проект будівництва "електровні" (електростанції).