Середньовічні міські грамоти і акти свідчать, що Снятин, як прикордонний форпост, на межі ХІУ-ХУ століть став центром староства і навіть воєводства. Першим старостою Снятина був великий землевласник, німець Отто де Хадеч, якому адміністративно підпорядковувались землі між Прутом і Дністром. Цей королівський намісник не довіряв українському населенню міста і всіма засобами намагався збільшити кількість польсько-німецьких колоністів. У зв'язку з цим починається витіснення місцевих міщан з торгівлі, ремесла і міського самоуправління. Посилилось і закріпачення селян.

У офіційних установах українська мова була замінена на латинську, польську і німецьку. Зміни відбулися і в інших сферах. Варто згадати, що в древні часи для вирішення важливих питань скликалося віче, у якому брали участь всі мешканці населеного пункту. Звичайно, головну роль відігравала знать.

Дослідник історії Снятина А.Рузанов зазначав: "Снятин , як одне з міст феодальної Русі, розвивалося на староруському праві, яке явилось пізніше основою українського права. Воно мало свій міський лад ще з середини XV століття". Письмові джерела розкривають деякі факти з життя міщан. У одному з досліджень наводяться приклади судочинства у Снятині. Джерела того часу перелічують провини, за які судили громадян. Часті конфлікти були між багатими й бідними міщанами за шахрайство, образу гонору, за порушення законів, за несплату податків, за образу жінки тощо.

Суд переважно захищав багатих. Суворо карали за образу жінки. Купець Г.Данилович був покараний за образу пані Т.Дадеревої на два тижні ув'язнення "у вежі замковій в неділю лежати хрестом у церкві під час двох служб, сплатити штраф і перепросити Теодору". Були й більш серйозні судові справи. Доктор історичних наук В.Грабовецький у своєму дослідженні пише, що в 1641 році снятинський міський суд судив міщанина Леонарда Кравця за вбивство ксьондза Сімона Сіверського". Суд засудив винного на смерть. Міщани особливо терпіли від лихварів. Лихварство розоряло дрібних ремісників. Снятинський швець І.Соболь, не маючи можливості повернути борги, "пішов під турків". Інші покривджені розпочинали протести.

У 40-х роках XVII ст. у Снятинському старостві відбувалися масові виступи селян і міщан, які протестували проти свавілля старости і його слуг, що "в погоні за доходами порушували встановлені норми феодальних повинностей, вели себе безконтрольно, використовуючи при цьому всю старостинську владу". Скривджені звернулися до короля зі скаргою. Королівський суд, щоб заспокоїти їх, видав письмову петицію ("глейт"), що дозволяв пригніченим "бути вільними від сили і претензії" старости. У зв'язку з цим міщани і селяни перестали виконувати будь-які феодальні повинності і збунтувалися.

Переляканий снятинський староста П.Потоцький, боячись наростання міщано-селянського опору, звернувся до короля за допомогою. 27 листопада 1646 року король видав універсал до снятинського міського уряду і до всіх міщан. Універсал вимагав "припинити бунти і виконувати повинності". "Наказуємо вам вдруге, - писав універсал,— в усьому підкорятись своєму старості під загрозою суворої кари в разі невиконання нашої ласки". Отож новий королівський універсал анулював попереднє рішення і став на бік верхівки.

Багате місто зазнавало частих нападів султанської Туреччини і кримського ханства. У XV ст. декілька орд, що кочували між Азовським морем та Дунаєм, об'єдналися під керівництвом Хаджі Гірея. Вони проголосили незалежність від Золотої орди і утворили кримське ханство. В 1474 році це політичне об'єднання стало васалом турецького султана. Того ж року татарська орда почала нападати на українські землі. Татарські загони ходили по здобич своїми шляхами, втоптаними прудкими кіньми. Один з тих шляхів, що вів на західні землі, називався Молдавським або Покутським. Цей шлях розгалужувався у Східному Покутті. Один пролягав через брід на Дністрі, повертав у напрямі Бучача, а далі — на Львів, другий ішов правим берегом Дністра, землями Прикарпаття. Цей шлях мав ще назву "Золотий" або "Злодійський", очевидно тому, що давав татарам багату здобич.

Татари нападали найчастіше влітку. До Коломийського повіту вони доходили 20 разів, а отже, йшли через Снятин або його околиці. Трагічні події залишилися в пам'яті людей. Жителі Снятина називали Татарським потічок, вздовж якого грабіжники проходили до с.Потічок, до Русова. У Стецеві пам'ятають Татарський узвіз. Татари залишали після себе згарища і руїни. Один із ярів у Снятині також називався татарським. Не один раз руйнівники нищили місто, а його жителів забирали в полон. Є свідчення, що у Снятині був і невільничий ринок.

Колонія Августдорф була найновішим поселенням. Сюди з 1777 по 1787 роки поселялися німці з Баварії, Вадена, Насоау і Вюртембергії. Така назва походить від імені Август, який був тут першим поселенцем, а за іншою версією - від тієї місцевості, яку покинули німці на рідних землях.

У Снятині, недалеко від галицького передмістя, вони одержали землю, на якій їм дозволили засновувати власні господарства. Незабаром було побудовано громадський дім-читальню, кірху (церкву), будинки. Юридично вони були прикріплені до Снятина, як "вільного" міста, і користувалися його привілеями. Німці, як працьовиті землероби, цікавилися новими технологіями, робили на своїх полях меліорацію, вишукували для посіву нові сорти зернових культур, застосовували мінеральні добрива, завозили з Німеччини механізми для обробітку ґрунту.