У Снятині були розвинені й інші ремесла: кушнірство, боднарство, шевство, кравецтво. Давні джерела засвідчують, що у XVI столітті місто мало вісім цехів. Згодом кількість професій зростає до півтора десятка. Хтозна, може й назва Снятин має іншу етимологію, ніж прийнято вважати? Адже одна з гіпотез окремих дослідників твердить, що назва міста походить від сніт, снітити (сніцарство - ремесло різьбяра на емалі).

Є думка, що Снятин мав ремісничі майстерні. Назва передмістя Колачин, за легендою, походить від ремісників, які тут проживали. Вони вміли "чинити кола". Звідси й назва Колачин. Передмістя Снятина з іншого боку - Микулинці. За усними переказами, село дістало назву від способу виловлювання риби, яку наколювали остами, а люди, що займалися таким промислом, говорили про себе "ми — колинці".

Околиці Снятина мають родючі землі, які засівалися житом, пшеницею, кукурудзою. Удавнину зерно мололи жорнами. У XV-XVI столітті з'явилися перші млини. У місті їх будували на Потоці. У цей час у багатьох містах і містечках галицької землі працювали млини на 1-2 каменях, а в Рогатині, Чернелиці й Снятині — на 5-6 каменях.

Наприкінці XVI - на початку XVII століття Снятин почали заселяти вірмени. Вони торгували худобою і займались обробкою шкіри, зокрема, виготовляли високоякісний сап'ян. Шевці шили із сап'яну чудові чобітки, які так полюбляли українські жінки.

Вірмен приваблювали сільськогосподарські ярмарки, де торгували худобою. Вони експортували її до Польщі. Про таку торгівлю засвідчує "Словник географічний", в якому йдеться про наказ короля Сигізмунда II від 28 вересня 1571 року, де написано: "Наказую всім місцевим властям слідкувати за тим, щоб рогата худоба, закуплена в Снятині, направлялась до Львова чи Сандомира головними трактами, а не бічними дорогами".

Частково збережені старі назви різних частин міста. Вони свідчать про розселеність міщан за національними ознаками і майновим станом. У центрі міста проживала знать, а довкола тулилися ремісничі осередки. Вниз по колишній Спецівській вулиці оселилися гончарі. В різних частинах проживали кожухарі, стельмахи, шевці й кравці. Донедавна у Снятині пам'ятали передмістя Балки й колишнє село Микулинці. До цього часу місцеві жителі добре знають, де знаходиться "Підзамче", "Приліпка", "Жучка" чи "Августдорф". Майже забулася "Вигода". Лише старожили орієнтуються, де у Снятині "Каламітна" або місцевість "На потоках".

Як розміщувалась промислова і реміснича , якщо можна так сказати, галузі у названих умовних частинах міста? На Балках, що розташовувались у східній стороні, було багато кушнірів і шевців. А у ХУІІІ-ХІХст. тут було дві цегельні, де круглорічно працювало тридцять робітників. У 1860 році в Снятині розпочав роботу бровар. Під час Першої світової війни він був спалений і вже роботи не відновив.

"На потоках" - місце, де починався Потік, невеличка річечка, яка протікає з північного боку міста. Саме ця річечка давала життя шістьом водяним млинам. "Підзамче" (колись "Замчи¬ще") тулилося з південного боку горба від Прута. Ця територія розміщувалась внизу навпроти Замку. Там проживали бідні міщани. Там Леон Захарасієвич посадив на схилах горба перший виноградник. "Вигода" (нині район автостанції) розміщена перед містом з боку Коломиї. Тут була торговиця, де продавали худобу. Пізніше була велика площа, на якій грали "копаного м'яча" (футбол), а також корчма. Згодом поруч з "Вигодою" розбудували житлову частину міста, яка називалася "Жучкою".

На австрійській військовій карті періоду Першої світової війни, як твердить Михайло Бажанський, було ще "Галицьке передмістя", яке розташовувалось від Потока на північ до Глинища (нині це вулиця Широка). Трохи вище, відоме сучасникам, поселення Августдорф, хоч там давно німці не проживають. Снятинцям добре відома історія цієї частини міста.

"Приліпка" дістала назву від слова "ліпитися". У цій частині міста проживали найбідніші жителі. Вони ліпили свої хижі, як ластівки гнізда, до скелястого горба. "Приліпка" межувала з Микулинцями і Підзамчем. У цьому районі йшла дорога до чайки, з допомогою якої снятинчани переправлялися через ріку за Прут (нині Запруття). Ця частина була багата на сінокоси, тому тут утримували багато худоби. До снятинської території належали поля, значна частина яких була власністю Грутчихи - землевласниці німецького походження.

У 70-х роках XIV ст. Снятин, як і вся Галицька Русь, двічі захоплювали угорські феодали. За свідченнями польських хронік, місто в 1382 році відійшло до Польщі. Але Галицька земля остаточно була підкорена польським королівством лише в 1387 році. З цього часу почалася посилена колонізація галицьких земель польськими магнатами, які зайняли кращі землі і вищі посади в містах. Так було і в Снятині.