Фізико-географічне розташування,
історико-етнографічне районування

Продовження

Починаючи з періоду розвинутої бронзи (XV ст. до н.е.), у скіфський час (VI—III ст. до н.е.) і в добу зарубинецької культури (II ст. до н.е. — II ст. н.е.) визначальним фактором історичного розвитку краю стають слов'янські племена, тісно пов'язані з населенням Середнього Наддністров'я. Пізніше Прикарпаття, Волинь і середньодніпровський басейн зливаються в єдиний східнослов'янський етнокультурний масив, що характеризується поширенням пам'яток черняхівської культури (III — початок VI ст. н.е.).

У цьому середовищі протягом VI—VII ст. створюється нова слов'янська культура, носії якої увійшли у східнослов'янський дулібський племінний союз. На Покутті в цей час жили тиверці. Між волинянами на півночі та уличами і тиверцями на півдні мешкали літописні східнослов'янські хорвати. Регіон їхнього розселення охоплює Українське Прикарпаття. Важливим з цього приводу є згадка арабського аноніма IX ст. про ріку Рута, яка протікає по території хорватів. Вона бере свій початок між печенігами, уграми і Руссю в горах, які ідентифікуються X. Ловмянським з Карпатами, а сама р. Рута — зр. Прут. М. Смішко взагалі пов'язує з Карпатами і походження етноміму "хорвати".

Дуліби, частина уличів, тиверців, деревлян і дреговичів — етнографічна база майбутньої Західної України. У VIII— IX ст. зароджуються і визрівають феодальні суспільні відносини, а подальший етап історичного розвитку Покуття відбувається в умовах об'єднання усіх східнослов'янських земель в Київській державі.

В етнографічному плані Снятинщина належить до Покуття, яке міститься в межах Дністра і Пруту. На сході воно входить у Буковину. На заході обмежене Івано-Франківською низовиною. За сучасним адміністративно-територіальним поділом до нього належать території Снятинського, Городенківського, Тлумацького, більшість Коломийського (без південної частини) районів. Населення краю розмовляє покутсько-буковинським діалектом, який поширюється на західну частину Чернівецької області.

Назва Покуття вперше згадується в одній з молдавських грамот 1395 року. Навколо походження топоніму існує чимало загадок і припущень: від містечка Кути на Косівщині, від "покути грішників", від краю "гут". Польські вчені XIX ст. виводили цю назву "від кутового сходження кількох держав", інші — "від географічного положення краю, який ніби-то знаходився в кінці колишньої Речі Посполитої".

Остання гіпотеза і є на сьогодні загальновизнаною. Покуття знаходиться між ріками Дністер і Прут. На сході, де закінчується Покуття (сучасна територія Чернівецької області), обидві ріки близько наближаються одна до одної, утворюючи кут, а потім знову розходяться. Але, на наш погляд, етимологія топоніму Покуття зовсім інша.

Землі краю є найродючішими на Прикарпатті. Тому головним заняттям покутян з давніх часів було землеробство, насамперед вирощування зернових культур. Відомо, що уже за чотири тисячі років до н.е. трипільці вживали як сакральну (релігійну) їжу — пшеницю з медом, горіхами та маком— т. зв. кутю. Кутя відома у різних варіантах: багата, голодна, пісна; поминальна страва із зерна пшениці — колово та ін. Висновки дослідників про походження і аналогії в інших мовах терміну "кутя" сходяться до того, що в його основі давньовірменське киі, киіоу — "зерно", "ядро". Тому ми вважаємо, що топонім Покуття слід виводити від слова "кутя". У такому випадку Покуття означає "пшеничний, хлібний край". Звичайно, це лише припущення, гіпотеза, яку мають підтримати або спростувати спеціалісти.

<<ПОЧАТОК